Я от чомусь завжди вважала, що самоповага людини напряму залежить від того, наскільки сильним і теплим є струмінь води у людини в дУші :)

Ги, коли в тебе приватний будинок і вже N-ну к-ть років не працює нормально колонка, а руки не доходять поставити якийсь бойлер, то й не помічаєш символізму і "обрядоподібності" цих дій. Думаєш лише про те, щоб з"явився нарешті якийсь Гус чи хоча б Гусь і вчинив із цим обрядодійством якусь реформацію ))

Ще краще вмиватися зранку, бігаючи по високих росистих травах.

А я з жахом чекаю, коли ця хвиля "безводдя" докотиться і до мене - рано чи пізно це має статися.
Хоч я теж відчуваю ритуальність. Особливо коли нахиляю голову над ванною, опускаю туди своє волосся і поливаю його з кружки. Одразу уявляю образ якоїсь сільської дівчини, яка миє свої коли у річці:)
Але - цивілізація понад усе! Навіть понад ритуальність:)

мене це безводдя, правда, зачепило тільки в досить ранньому дитинстві - у нас була величезна балія, у якій нас купали. Нам тоді було років по 5-6 максимум. Вода - то була велика цінність - адже інколи бувало, що її по 2-3 дні не було, тому ванна служила резервуаром, а не за своїм прямим призначенням. Окремо стояли мидниці для миття рук, вода з яких зливалася в ведро для туалету. Таке враження, що ми тоді (12 чоловік, як-не-як) більше 2-х кубометрів води на добу і не використовували. А прання яка то мація була - з переполоскуванням, з виваркою, з викручуванням!

а в 1992-му на новій хаті тато поставив бочки, і питання закрилося ;)

..а ще в плані "душу" прімєчатєльними були табори на "Спадщині" - о 6 ранку побудка, до 7-ї руханка, і до 8-ї - обливання водою з ведра на потічку. уууух!