natyak

Головне - кураж!

Sat, 12 Sep 2009 09:06:00 GMT

І де тільки той кураж роздобути?

Граматика любові від Міхаіла Епштейна

Sat, 12 Sep 2009 08:39:39 GMT

Цікаві спостереження щодо суб'єктно-об'єктних колізій вираження симпатії

Аристотель - олігарх!

Fri, 11 Sep 2009 14:20:53 GMT

"Будучи носителем идеологии землевладельческо-рабовладельческой олигархии, Аристотель выступил в период, когда политическая экспансия Греции росла чрезвычайно быстро и требовала культурной мобилизации во всех областях, в том числе и таких, как теория искусства. Представляя класс жизнеспособный и активный, но вместе с тем и паразитический, Аристотель своеобразно соединял в своем учении о поэзии черты гедонизма (цель искусства — удовольствие) с глубоким пониманием познавательной сущности поэзии, и если общая трактовка эстетических проблем восходит у него к идеалистической философии, то метод анализа поэтической структуры — метод П. — создан им несомненно на основе эмпирического метода естественных наук."
(Розенфельд Б. Поэтика // Литературная энциклопедия: В 11 т. — [М.], 1929—1939.
Т. 9. — М.: ОГИЗ РСФСР, Гос. ин-т. "Сов. Энцикл.", 1935. — Стб. 215—224).

Діти йдуть до школи

Tue, 01 Sep 2009 07:52:51 GMT

Віддати мене до школи батьки вирішили наприкінці серпня. Вихователька з дитсадка сказала мамі: "Дєвочка у вас росла, букви знає, рахувать уміє - нема чого їй у садіку робить. Віддавайте до школи!" Пам'ятаю цей день ходіння по ~~муках~~ школах. До найближчих двох - 18-ї і 14-ї - мене не взяли, бо мені було тільки 6 років. А от у третій (хоча насправді це була школа № 1) директор навіть не запитав, скільки мені років. Проблема була тільки в тому, що класи вже набрали, і мама мусила впросити вчительку, щоб та взяла мене до себе в клас. Поки я чекала її в приймальні директора, спостерігала за одною великою і роздратованою жінкою. "Тільки б мені ця вчителька не попалася!" - думала я. (А вона мені згодом таки "попалася" - була моїм класним керівником у 5-11 класах.) Нарешті прийшла мама з білявою жінкою і сказала: "Наталю, це Світлана Василівна, вона буде твоєю вчителькою". Світлана Василівна нахилилася до мене і запитала: "Ти хочеш йти до школи?" - на що я чесно відповіла: "Ні!". Ви би бачили вираз обличчя моєї мами! Вона одразу почала виправдовуватися, що, буцімто, дитина втомилася, бо це в нас уже третя школа сьогоді, і взагалі вона слухняна і здібна. Дорогою додому, мама з докором сказала: "Доню, ти не могла сказати: "Так!"? Я ледь вмовила її тебе взяти".
Потім був портфель, білі бантики, букет, лінійка, якої не пам'ятаю. Взагалі, з першого дня пам'ятаю тільки Свєтку Півень (це я вже потім дізналася, що це Свєтка Півень), яка сіла переді мною, озирнулася і серйозним тоном сказала, що треба розправляти плаття, коли сідаєш, щоб не пом'ялося. А ще - як гарно одна дівчинка (Ірка Кукурудза, як з'ясувалося згодом) читала. Я ж бо тоді тільки по скаладах уміла, а в неї, як у дорослої виходило. Мені дуже хотілося навчитися читати, як Ірка.
А що ви пам'ятаєте про своє найперше перше вересня?

Міхаіл Епштейн про педантів, дилетантів і талантів

Mon, 31 Aug 2009 04:47:07 GMT

Пессимистическое
В любом деле есть три категории деятелей, "актантов":
таланты, педанты, дилетанты. Преобладают и образуют "ядро" любой профессии всегда педанты, т.е. грамотные середняки, носители стандарта. Они противостоят, с одной стороны, неграмотным - дилетантам, с другой, нестандартным – талантам. Причем под предлогом защиты от дилетантов часто направляют свой удар именно против талантов, гораздо более для них опасных. Любая научная дисциплина – это диктатура педантов над талантами якобы с целью защиты от дилетантов; это утверждение такой методологии, которая исключает "неточность" - а значит и прорыв; "непрофессионализм" – а значит и профетизм. На стороне педантов – середина колокольной кривой, т.е. законы распределения способностей в социальной среде...
Звідси: http://mikhail-epstein.livejournal.com/42163.html
Не хочу узагальнювати, але в нас, здається, в багатьох сферах "носіями стандарту" є дилетанти(

Зустріч Майстра і Маргарити

Sun, 30 Aug 2009 18:03:25 GMT

Вона зайняла за ним чергу. Тримала в руках ~~огидні жовті квіти~~ роман Гессе. Спершу він помітив саме книжку. А потім - тендітні руки, зосереджений вираз обличчя і - очі. Його вразила не так її краса, як незвичайна, ніким не бачена самотність в її очах. Йому здалося, що до неї неодмінно треба заговорити, але боявся, що не промовить і слова, а вона піде, і він ніколи її більше не побачить. Саме перед нею каса зачинилася на перерву, і він повів її до іншого віконця, де теж зайняв чергу. Йдучи ~~Тверським~~ бульваром Шевченка, він почув: "Дякую! Я купила квиток". Він подивився в її очі й раптом зрозумів, що все життя кохав саме цю жінку. Деякий час вони йшли мовчки, а потім вона взяла його за руку, і вони розговорилися, як давні друзі, що не бачилися бозна-скільки часу.

Хо-хо, або Восток - дело тонкое

Fri, 28 Aug 2009 19:13:06 GMT

У східному крилі музею Ханенків моє недолуге невігластво здобувалося лише на еллочколюдоєдівські вигуки. Схід - це для мене воістину Великий Інший, збагнути якого дуже важко. Чого тільки варті японські пластини, що розділяють руків'я і лезо самурайського меча! Або турецький фаянс, розписаний небесно-синьою фарбою, або іранські різьблені тарелі, дзбани і свічники, або тибетські ікони! В буддизмі, виявляється, теж є ікони!
Одним словом, хто ще не був - дуже раджу сходити)

чуєте? у повітрі вже з'явився запах осені

Thu, 27 Aug 2009 10:36:30 GMT

Чудовий вірш Максима Рильського:

Запахла осінь в'ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —
І свіжі айстри над піском рум'яним
Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає. І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,
І пий холодну, мовчазну глибінь
На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти
І, стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині.

І не менш чудовий його переклад на російську Миколи Зерова:

Запахла осень вялым табаком,
И яблоками, и сквозным туманом,
И вот уж астры над песком румяным
Зареют за распахнутым окном.

Кузнечик в травах, как зелёный гном,
Пилит на скрипке. И зачем весна нам,
Когда мы вдумчивы и тихи станем,
И мудрость нас покроет серебром?

Бери суму и дом родной покинь,
И пей глубокую немеющую синь
На склонах, где медово спеют дыни.

К простой земле склони с любовью взор,
И, золотой листвы топча ковёр,
Забудь о башнях сумрачной гордыни.

Спішімо любити

Thu, 27 Aug 2009 04:50:44 GMT

Спасибі gralena!

(майже) сонячний (майже) зайчик

Tue, 25 Aug 2009 18:16:27 GMT

Тіні Жи Рафи у світлі призахідного сонця:

:-)

Sun, 23 Aug 2009 18:23:45 GMT

А ви знаєте, кого я сьогодні уздріла біля котячої хавки?
Їжака!

Шукала одне, знайшла інше, або Про любофф

Sun, 23 Aug 2009 09:11:37 GMT

Шукала ориґінал вірша, який знаю ще зі школи в російському перекладі. Починається він так: "Любовь ещё не всё: не хлеб и не вода...". Шукала заради рядка: "И без любви никто не умирает". Але - на мій превеликий подив - замість нього, як Пилип з конопель, вискочив рядок: "Но без любви порою умирают". Що за чортівня? - подумала я. Я ж добре пам'ятаю цей вірш. Його на вечорі любовної поезії, який ми проводили в дев'ятому класі (його модерувала Ваша покірна слуга), читала Ліля Самойлюк. Чи то вона переінакшила слова, чи то моя (вражена нерозділеним почуттям) пам'ять захотіла саме так закарбувати ці рядки - не знаю. Хай там що, мені зовсім перехотілося виставляти цей вірш. Кому цікаво - читайте
Love Is Not All
Love is not all: It is not meat nor drink
Nor slumber nor a roof against the rain,
Nor yet a floating spar to men that sink
and rise and sink and rise and sink again.
Love cannot fill the thickened lung with breath
Nor clean the blood, nor set the fractured bone;
Yet many a man is making friends with death
even as I speak, for lack of love alone.
It well may be that in a difficult hour,
pinned down by need and moaning for release
or nagged by want past resolution's power,
I might be driven to sell your love for peace,
Or trade the memory of this night for food.
It may well be. I do not think I would.
Натомість Една Вінсент Мілей (а саме вона вигадала, що через брак любові дехто шукає дружби зі смертю) піднесла мені несподіваний і дуже приємний подарунок. Виявилося, що колись давно написані мені рядки теж належать її перу.

What lips my lips have kissed, and where, and why,
I have forgotten, and what arms have lain
Under my head till morning; but the rain
Is full of ghosts tonight, that tap and sigh
Upon the glass and listen for reply,
And in my heart there stirs a quiet pain
For unremembered lads that not again
Will turn to me at midnight with a cry.
Thus in the winter stands the lonely tree,
Nor knows what birds have vanished one by one,
Yet knows its boughs more silent than before:
I cannot say what loves have come and gone,
I only know that summer sang in me
A little while, that in me sings no more.

Sun, 23 Aug 2009 07:32:40 GMT

У неділю рано зілля копала...

tomorrow I'll miss you

Fri, 21 Aug 2009 16:01:52 GMT

Thu, 20 Aug 2009 18:11:49 GMT

танцювати босоніж
у широкій білій спідниці
спинаючись навшпиньки
граційно здіймати руки
в повітря що пахне морем
відчувати кінчиками пальців
мокрий пісок під ногами
бути легкою майже невагомою
майже прозорою
майже не бути

Саломея vs Навсікая

Sat, 15 Aug 2009 05:54:41 GMT

Влітку 1919 року на кону Соловцовського театру ставили Вайлдову "Саломею". Павло Филипович, захоплений пристрасною грою акторки та майстерністю режисера, написав сонет
САЛОМЕЯ

Хай проклинав пророк Йоканаан
Під полотняним небом Іудеї —
Над всім лунав лиш голос Саломеї,
Сліпили плечі, і зміївся стан.

І пристрасть, мов незримий ураган,
Неслась в партер, до лож, до галереї,
І захисту вже не було від неї,
Коли танок схопив серця у бран.

Сліпа жаго, непереможна вродо!
Ти спопелить могла б життя народу,
Ти засмутила б соняшну блакить!

Перед тобою голова красива,
Й своє життя ти віддаси за право
В людській уяві віковічно жить!

Значно прохолодніше до постановки п'єси Вайлда поставився Микола Зеров (подейкують, що прокоментував він її так: “Це тільки семітська розпуста”) і не забарився із відповіддю. Його
САЛОМЕЯ

П. Филиповичу

Там левантiйський мiсяць дiє чари
I колихає в серцi теплу кров,
Там диким цвiтом процвiла любов,
I все в кровi — шоломи i тiари.

А з водозбору вiщуванням кари
Гримлять громи нестриманих промов...
Йоканаан!.. Не ясний шум дiбров, —
В його словах пустиня i пожари.

I Саломея!.. Ще дитя (дитя!),
А п’є страшне, отруєне пиття
I тiльки меч i помсту накликає.

Душе моя! Тiкай на корабель,
Пливи туди, де серед бiлих скель
Струнка, мов промiнь, чиста Навсiкая.

- уже не втілення краси, вищої від добра і зла, а просто інструмент у чиїхось брудних іграх. Справжня краса, вважав він, не протистоїть добру, а гармонійно з ним поєднана. Заручившись підтримкою Рильського
* * *
Як Одіссей, натомлений блуканням
По морю синьому, я — стомленний життям —
Приліг під тінню сокора старого,
Зарився в листя і забув про все.

Якісь думки — чи тіні їх — снуються
В дрімоті тихій. Листя миготить,
Упав на стовбур білий відблиск сонця,
І комашинка лізе по йому.

І я засну під безтурботний шелест
З надією, що, граючись м’ячем,
Мене розбудить ніжна Навсікая,
Струнка дочка феацького царя.

Зеров через три місяці ставить крапку в полеміці з другом по поетичному цеху - пише
НАВСИКАЯ

…ніжна Навсикая,
Струнка дочка феацького царя
М. Рильський

Феацький квіте, серце Навсікає,
Як промінь злотний на піску морськім.
Перед тобою — вбогий пілігрім
І море пурпурове і безкрає.

Твій царський жест скликає бистру зграю
Служниць, пойнятих острахом німим,
І вроди й гідності струмистий німб
Над чолом ніжним і дитячим сяє.

А Одіссей стоїть, і сам не свій,
Під чарами стрільчастих брів і вій,
Ладен забути безліч мук і горя.

Ясна й цілюща, мов жива роса,
Рожевим сплеском Еллінського моря
Йому сміється радісна краса.

Цікаву ~~над~~ інтерпретацію цієї поетичної полеміки пропонує Ганна Церна: "Протиставлення здійснюється на рівні двох жіночих образів – Саломеї та Навсікаї, які є двома різними типами жіночності і перебувають на різних естетичних сходинках. Жіночність іудейської царівни не має такої високої естетичної цінності, як жіночність царівни феацької. І причина такої розбіжності криється в різних моделях суспільного життя, а отже, і духовного стану особистості. Світ іудейський – це світ автократичний, притлумлюючий, де володар держави придушує масу своєю важкою царственною рукою. Через це маса стає пасивною і бездіяльною. Вона втрачає почуття свободи й волі, а відтак – нищить душевну міць. Якщо ж з'являється бунтар, його вмить карає рука володаря. Саломея була породженням саме такого суспільства.
Зовсім в іншому суспільстві жила Навсікая. То була цивілізація, головний складовий елемент якої становила людина. Це була розвинена, високоінтелектуальна нація, де цінувалась індивідуальність та її свобода, де перебували в гармонії і природа, і людина. “В осередку античної культури Еллади стояла Людина як структурний складник суспільства”. М.Зеров зіставив один із трагічних епізодів світової історії із сучасними йому днями, порівняв дух атмосфери минулого й сьогодення і зробив жахливі у своїй правдивості висновки: історія повторюється. Отже, духовний рівень розвитку людини залежить не лише від суб'єктивних, але й від об'єктивних чинників, від тієї суспільної атмосфери, у якій вона перебуває. Цю тезу “неокласики” розвинули у своїй творчості і наочно показали на прикладі порівняння двох суспільних систем (автократичної і демократичної) та двох типів жіночності, що суспільство й особистість постійно перебувають у стані взаємозв'язку. Чим розвинутіша особистість, тим довершеніше суспільство. І навпаки, чим розвинутіше суспільство, тим досконаліша людина".
А мені здається, що ~~їм просто подобалися різні жінки~~ Зеров підловив Филиповича на симпатії до вже зужитої ранньомодерної концепції чистої краси.

ким бути?

Thu, 13 Aug 2009 14:52:19 GMT

Пані Л. сказала, що з мене був би добрий лікар.
Пан Р. сказав, що я була би гарною ведучою дитячої телепрограми.
На запитання: "Що робитимеш, коли виростеш?" - я, трирічна, відповідала: "Буду писати дисертацію". Що нині й роблю. Поки що безрезультатно. Може, покинути дитячі фантазії і зайнятися чимось справді корисним?

знову Ружевіч

Wed, 12 Aug 2009 09:25:27 GMT

Капець! Я конкретно запала на Ружевіча. Хоча саме зараз западати на когось іншого, крім моїх хлопців і дівчини, аж ніяк не можна. Розумію тепер, у чому сіль close reading: не розпорошуєшся на інших жонглерів словами і значеннями.
Перед тим, як відкласти це захоплення на потім - ще один фантастичний вірш:
Opowiadanie o starych kobietach

Lubię stare kobiety
brzydkie kobiety
złe kobiety

są solą ziemi

nie brzydzą się
ludzkimi odpadkami

znają odwrotną stronę
medalu
miłości
wiary

przychodzą i odchodzą
dyktatorzy błaznują
mają ręce splamione
krwią ludzkich istot

stare kobiety wstają o świcie
kupują mięso owoce chleb
sprzątają gotują
stoją na ulicy z założonymi
rękami milczą

stare kobiety
są nieśmiertelne

Hamlet miota się w sieci
Faust gra rolę nikczemną i śmieszną
Raskolnikow uderza siekierą
stare kobiety są
niezniszczalne
uśmiechają się pobłażliwie

umiera bóg
stare kobiety wstaja jak co dzień
o świcie kupują chleb wino rybę
umiera cywilizacja
stare kobiety wstają o świcie
otwierają okna
usuwają nieczystości
umiera człowiek
stare kobiety
myją zwłoki
grzebią umarłych
sadzą kwiaty
na grobach

lubię stare kobiety
brzydkie kobiety
złe kobiety

wierzą w życie wieczne
są solą ziemi
korą drzewa
są pokornymi oczami zwierząt

tchórzostwo i bohaterstwo
wielkość i małość
widzą w wymiarach właściwych

zbliżonych do wymagań
dnia powszedniego

ich synowie odkrywają Amerykę
giną pod Termopilami
umierają na krzyżach
zdobywają kosmos

stare kobiety wychodzą o świcie
do miasta kupują mleko chleb
mięso przyprawiają zupę
otwieraja okna

tylko głupcy śmieją się
ze starych kobiet
brzydkich kobiet
złych kobiet

bo to są piękne kobiety
dobre kobiety
stare kobiety
są jajem
są tajemnicą bez tajemnicy
są kulą która się toczy

stare kobiety
są mumiami
świętych kotów

są małymi
pomarszczonymi
wysychającymi
żródłami owocami
albo tłustymi
owalnymi buddami

kiedy umierają
z oka wypływa
łza
i łączy się
na ustach z uśmiechem
młodej dziewczyny

від завтра все зміниться (?)

Tue, 11 Aug 2009 18:07:04 GMT

Różewicz Tadeusz

Wśród wielu zajęć

Wśród wielu zajęć
bardzo pilnych
zapomniałem o tym
że również trzeba
umierać

lekkomyślny
zaniedbałem ten obowiązek
lub wypełniałem go
powierzchownie

od jutra
wszystko się zmieni

zacznę umierać starannie
mądrze optymistycznie
bez straty czasu

(з циклу "Twarz" 1964 року)

Соломія-Саломе

Sun, 09 Aug 2009 04:20:00 GMT

Донька священика, вона мало не вийшла заміж за семінариста. Він приїхав сватати її сестру, але щойно побачив Соломію, вирішив просити її руки. Вже була визначена дата весілля, розіслані запрошення, але... Але Амвросій Крушельницький зробив те, що не прийнято було робити, — розірвав заручини, бо зрозумів, що його донька покликана до іншого. Соломіїного батька можна беззастережно назвати феміністом: мало того, що не примусив одружуватися, так ще й відправив на навчання у Львівську консерваторію, а потім - лишивши ще чотирьох доньок фактично без приданого - оплатив її навчання в Італії.
Другим вагомим феміністом у житті Соломії був Михайло Павлик. Подейкують, що він пропонував їй руку і серце, але вона відмовила. Хоча навряд такий поборник жіночої емансипації міг поступитися своїми переконаннями через романтичні почуття. Саме Павлик турбувався, щоб Соломія читала справді вартісну літературу, добре орієнтувалася у різних прогресивних рухах, розвивалася багатогранно не лише як співачка, а й як особистість передусім. Він дбайливо підбирав і надсилав їй відповідну літературу, а також не забував постійно нагадувати, аби не зупинялася на досягнутому у своїй кар’єрі і — головне — не поспішала заміж. „Для дітороддя є мільйони русинок, а Крушельницька – одна”, - писав Павлик у листі до молодої, ще мало знаної співачки.
Її чоловіком міг стати Василь Стефаник: Соломія нібито була готова сказати "так!", але він так і не наважився освідчитись, буцімто вважаючи себе недостойним такої жінки. (Насправді ж, красень Стефаник, мабуть, злякався численних конкурентів і боявся дітстати відкоша.) Було багато інших претендентів. Але Соломія не хотіла змушувати когось страждати: була переконана, що мистецтво завжди любитиме більше…
Одружилася Крушельницька у 38 років. На цей час вона вже завершувала свою оперну кар'єру, виступаючи здебільшого як камерна співачка. Її чоловіком став Чезаре Річчоні, відомий адвокат, мер міста Віареджо, витончений аристократ і тонкий знавець музики. Вони прожили разом 16 років. 1936-го Чезаре помер. Своїм близьким Соломія казала, що Річчоні був єдиним чоловіком, якого вона кохала.
А потім - 1939 року - необачна поїздка до Львова. До Італії вона вже не зможе повернутися. Званням професора Львівської консерваторії Соломію Крушельницьку "удостоїли" ліше за місяць до смерті.

у теплі дні збирання винограду

Fri, 07 Aug 2009 10:18:13 GMT

яблука доспіли...

мрія-фобія

Wed, 05 Aug 2009 15:30:15 GMT

Пацанва за вікном ганяє на великах і - судячи зі звуків і вигуків - учиться по-крутому гальмувати.
Я їм трохи заздрю, бо єдиний велик, який я у своєму житті осідлала, - триколесний. Потім із великами якось не склалося. Хоча мене і намагалися навчити кермувати цим залізним конем, я, дитина домашня і малорухлива, не виявляла особливого ентузіазму, а тому й не навчилася. От тепер хочеться і колеться. Мабуть, щоб зважитися на безсташне крутіння педалей і численне падання, треба перед тим пережити якесь сильніше враження. Як було, наприклад, з конем. Ніколи у житті на нього б не вилізла, якби за день до того не подолала дуже стрьомний шлях до гірського водоспаду.

дайош Семенка в підручники з української для іноземців!

Wed, 05 Aug 2009 06:17:45 GMT

У недолугості й безнадійності підручників з укрмови для іноземців я переконалася на власні очі. Перше бажання, що виникає під час ознайомлення з цими шедеврами методики й дидактики, - написати власний підручник - на зразок веселих, барвистих, цікавих і дуже практичних підручників з англійської чи німецької. Спробувати свої сили у створенні підручника з укрмови знову захотілося щойно почала вчити французьку. Особливо вражає те, як автори підручника Х пропагують французьку поезію. Під час першого ж уроку, щойно дізнавшися, як привітатися, попрощатися, вибачитися і представитися, учень/ студент знайомиться з віршем Луї Араґона! А чому б і ні? Якщо це 16 разів повторене слово "жалюзі" (для підручнка з польської згодилася б аналогічна "Литка" Ґомбровіча). В четвертому уроці - невеличкий вірш Аполінера, в шостому - Верлен, у восьмому - Елюар і т. д. і т. п.
Якщо колись і візьмуся писати підручник з укрмови для іноземців, то там обов'язково буде укр.аванґард. І не тільки ;-)

найкалюжніший день - 30.04.2008

Mon, 03 Aug 2009 14:54:13 GMT

30 квітня 2008 року - найкалюжніший день у моєму житті. стільки калюж я ще ніколи не фотографувала.
Це тільки окремі з них:

кошмар!

Mon, 03 Aug 2009 04:41:28 GMT

Наснилося таке: я з батьками у весільному салоні. Стильні сукні. Тут мене починають обмірювати (причому якось дуже дивно: довжину, наприклад, рук міряють, коли вони опущені вниз, підняті догори, витягнуті вперед - і так з усім!), водять по якихось закапелках із горами тканин і всіляких інших прибамбасів, проводять зі мною якісь психологічні тести, мало не IQ перевіряють. Добряче втомившись від усього цього, я якось несміливо кажу: "Мамо, а може не будемо зараз шити сукню? Я ще ж не одружуюся... А що як я погладшаю або схудну?" - на що мама впевнено гне свою лінію: "Та нічого! В тебе вже десять років той самий розмір, у найближчі десять не зміниться. Ти подивися, які ціни! Уявляєш, скільки це коштуватиме через місяць?" Апелювати до батька не вдається, бо він впевнений, що йому чогось не сказали, тобто що одружуватися я таки збираюся. Мене ж жахає думка про те, що в моїй шафі роками висітиме біла сукня, яка за цей час пожовкне і стане непридатною до вжитку. Патова ситауція. Закінчилося все тим, що я прокинулася.