Влітку 1919 року на кону Соловцовського театру ставили Вайлдову "Саломею". Павло Филипович, захоплений пристрасною грою акторки та майстерністю режисера, написав сонет ( Саломея )

Значно прохолодніше до постановки п'єси Вайлда поставився Микола Зеров (подейкують, що прокоментував він її так: “Це тільки семітська розпуста”) і не забарився із відповіддю. Його ( Саломея )

- уже не втілення краси, вищої від добра і зла, а просто інструмент у чиїхось брудних іграх. Справжня краса, вважав він, не протистоїть добру, а гармонійно з ним поєднана. Заручившись підтримкою Рильського ( Read more... )

Зеров через три місяці ставить крапку в полеміці з другом по поетичному цеху - пише ( Навсікаю )

Цікаву над інтерпретацію цієї поетичної полеміки пропонує Ганна Церна: ( Read more... )
А мені здається, що їм просто подобалися різні жінки Зеров підловив Филиповича на симпатії до вже зужитої ранньомодерної концепції чистої краси.

Микола Зеров. "Мої серпневі дні..."

Мої серпневі дні і безголосі ночі!
Самотні спомини на сірому узбоччі
Широко скруглених і вицвілих горбів,
Край придорожніх верб і мудрих вітряків —
Які далекі ви, далекі і несхожі
На ті прогулянки, веселі та погожі,
Коли, не знаючи ні прикрих дум, ні втрат,
Ми сповивали ніч у серпантин цитат,
Признань захованих і явних декламацій.
Хто знав, що й дотепер, до років горя й праці
Ті легковажні дні, уламки буйних літ,
Простягнуть золотий, метеоричний слід?

5.ІХ.1925

Однаково закоханий в античність, в українське бароко і французький парнасизм Леконт де Ліля й Ередіа; бібліограф, швидше критик, ніж історик літератури, ніколи не "перціанець", ані "лободист". Людина оцінки, ґурман і естет, що вище над усе ставив мистецькі, естетичні цінності; провозвісник грецького ідеалу калокагатії: вроди-добра, ототожнених і злитих. Врода як добро, і добро як врода.
Однаково високо він цінив добре загострені олівці, добрі пера, добрий атрамент і добрий письмовий папір, міцний, за власним рецептом заварений добрий чай, добрих приятелів, вроду жінок і жіноче товариство, добрі вірші, книги і саме добре оправлені книги, вбрання, щоб було елеґантне.

(з "Болотяної Лукрози")

Була на могилі у хлопчика. Огорожа дуже стара й полущена - треба би пофарбувати. Зусібіч наступає зелень. Особливо багато кропиви. Пожалені нею коліна й пальці досі печуть. Могильний камінь напевно замінили після символічного перепоховання Миколи Костьовича. Дивно, що поруч них немає Софії. Мабуть, вона біля Петрова. Але шукати його могилу цього разу не стала.

Щоб пройти через службовий вхід до Софії, зазвичай вистачає сказати: "Я в архів-музей". Але є там один вредний охоронець, який постійно вимагає пропуск і ніяк не реагує на мої добре обґрунтовані аргументи про те, що в мене й не може бути пропуску. Якось я навіть запитала, чи я йому, бува, не сподобалася, що він до мене так чіпляється.
Та вчора я - ні пари з вуст, куди йду, він - жадного слова про пропуск.
А я вже уявила собі ( картину )
Завіса
Насправді ж ( The day the literary criticism died )

Емаль Дніпра, сліпучо-синій сплав.
Газон алей і голе жовтоглиння,
І в поводі прозорого каміння
Зелені луки — як розлогий став.

Ніколи так жадібно не вбирав
Я красоти весняного одіння,
Пісок обмілин, жовтобоке ріння,
Брунатні лози і смарагди трав.

Крізь цеглу й брук пульсує кров зелена
Земних ростин, і листя чорноклена
Кривавиться у світлі ліхтарів.

І між камінних мурів за штахетом
Округлих яблунь темний кущ процвів
Таким живим розпадистим букетом.

12.03.1933

P.S. з днем народження!

Свiчки i теплий чад. З високих хор
Лунає спiв туги i безнадiї;
Навколо нас — кати i кустодiї,
Синедрiон, i кесар, i претор.


Це долi нашої смутний узор,
Це нам пересторогу пiвень пiє,
Для нас на дворищi багаття тлiє
I слуг гуде архiєрейський хор.


I темний ряд євангельських iсторiй
Звучить як низка тонких алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи.


А за дверми, на цвинтарi, в притворi
Весна i дзвiн, дитячi голоси
I в вогкому повiтрi вогкi зорi.

З циклу "Lucrosa"
29.06.1921

Город, конечно, хороший и в смысле топографического, и в смысле культурно-исторического рельефа. В 1910 – 1915 гг. он был даже изящным городом: большое движение на улицах, как правило – хорошая обувь, изящные костюмы, в театрах все оканчивалось к 11 часам, много кофеен, где было весело, дешево и почти уютно. Теперь же из костюмов выглядывает Одесса, движение сократилось, спектакли затягиваются, а вместо кофе, который здесь варили на польско-западный лад, будочки с так называемой сельтерской водой, которая газируется в 2,5 раза хуже, чем в Харькове. ( читати далі )