Вона зайняла за ним чергу. Тримала в руках огидні жовті квіти роман Гессе. Спершу він помітив саме книжку. А потім - тендітні руки, зосереджений вираз обличчя і - очі. Його вразила не так її краса, як незвичайна, ніким не бачена самотність в її очах. Йому здалося, що до неї неодмінно треба заговорити, але боявся, що не промовить і слова, а вона піде, і він ніколи її більше не побачить. Саме перед нею каса зачинилася на перерву, і він повів її до іншого віконця, де теж зайняв чергу. Йдучи Тверським бульваром Шевченка, він почув: "Дякую! Я купила квиток". Він подивився в її очі й раптом зрозумів, що все життя кохав саме цю жінку. Деякий час вони йшли мовчки, а потім вона взяла його за руку, і вони розговорилися, як давні друзі, що не бачилися бозна-скільки часу.