Влітку 1919 року на кону Соловцовського театру ставили Вайлдову "Саломею". Павло Филипович, захоплений пристрасною грою акторки та майстерністю режисера, написав сонет ( Саломея )

Значно прохолодніше до постановки п'єси Вайлда поставився Микола Зеров (подейкують, що прокоментував він її так: “Це тільки семітська розпуста”) і не забарився із відповіддю. Його ( Саломея )

- уже не втілення краси, вищої від добра і зла, а просто інструмент у чиїхось брудних іграх. Справжня краса, вважав він, не протистоїть добру, а гармонійно з ним поєднана. Заручившись підтримкою Рильського ( Read more... )

Зеров через три місяці ставить крапку в полеміці з другом по поетичному цеху - пише ( Навсікаю )

Цікаву над інтерпретацію цієї поетичної полеміки пропонує Ганна Церна: ( Read more... )
А мені здається, що їм просто подобалися різні жінки Зеров підловив Филиповича на симпатії до вже зужитої ранньомодерної концепції чистої краси.

nesikha привсячую

Утримання від тваринної їжі Адріан критикує з двох позицій.
По-перше, це хизування своїм добронравієм:«Я предпочел бы всю жизнь питаться одними цесарками и жирной гусятиной, только бы не давать моим гостям повода обвинять меня за каждой трапезой в том, что я чванюсь перед ними своим аскетизмом».
По-друге, рослини теж живі і їм теж болить:«чем страдания травы, которую косят, так уж разнятся от страданий овец, которых режут, и не объясняется ли наш ужас перед убийством животных прежде всего тем, что мы с нашей чувствииельностью принадлежим к одному в ними царству?». Щодо трави погоджуюся, але люди споживають здебільшого плоди, які вже дозріли і не ростуть.

Уже не можу неавіть молі вбити. Добре, що таргани по хаті не бігають.
Так недалеко до респіраторної маски і віника. Сподіваюся, до цього я не скочуся.
Минулого літа підгодовувала медом осу, яку знесилили спроби вибратися з моєї кімнати.

Жж розвиває у людей вуаєризм і ексгібіціонізм.
От я думаю: добре це чи погано?