Шукала ориґінал вірша, який знаю ще зі школи в російському перекладі. Починається він так: "Любовь ещё не всё: не хлеб и не вода...". Шукала заради рядка: "И без любви никто не умирает". Але - на мій превеликий подив - замість нього, як Пилип з конопель, вискочив рядок: "Но без любви порою умирают". Що за чортівня? - подумала я. Я ж добре пам'ятаю цей вірш. Його на вечорі любовної поезії, який ми проводили в дев'ятому класі (його модерувала Ваша покірна слуга), читала Ліля Самойлюк. Чи то вона переінакшила слова, чи то моя (вражена нерозділеним почуттям) пам'ять захотіла саме так закарбувати ці рядки - не знаю. Хай там що, мені зовсім перехотілося виставляти цей вірш. Кому цікаво - читайте ( тут )
Натомість Една Вінсент Мілей (а саме вона вигадала, що через брак любові дехто шукає дружби зі смертю) піднесла мені несподіваний і дуже приємний подарунок. Виявилося, що колись давно написані мені рядки теж належать її перу.

What lips my lips have kissed, and where, and why,
I have forgotten, and what arms have lain
Under my head till morning; but the rain
Is full of ghosts tonight, that tap and sigh
Upon the glass and listen for reply,
And in my heart there stirs a quiet pain
For unremembered lads that not again
Will turn to me at midnight with a cry.
Thus in the winter stands the lonely tree,
Nor knows what birds have vanished one by one,
Yet knows its boughs more silent than before:
I cannot say what loves have come and gone,
I only know that summer sang in me
A little while, that in me sings no more.

Пані Л. сказала, що з мене був би добрий лікар.
Пан Р. сказав, що я була би гарною ведучою дитячої телепрограми.
На запитання: "Що робитимеш, коли виростеш?" - я, трирічна, відповідала: "Буду писати дисертацію". Що нині й роблю. Поки що безрезультатно. Може, покинути дитячі фантазії і зайнятися чимось справді корисним?

Пацанва за вікном ганяє на великах і - судячи зі звуків і вигуків - учиться по-крутому гальмувати.
Я їм трохи заздрю, бо єдиний велик, який я у своєму житті осідлала, - триколесний. Потім із великами якось не склалося. Хоча мене і намагалися навчити кермувати цим залізним конем, я, дитина домашня і малорухлива, не виявляла особливого ентузіазму, а тому й не навчилася. От тепер хочеться і колеться. Мабуть, щоб зважитися на безсташне крутіння педалей і численне падання, треба перед тим пережити якесь сильніше враження. Як було, наприклад, з конем. Ніколи у житті на нього б не вилізла, якби за день до того не подолала дуже стрьомний шлях до гірського водоспаду.

Наснилося таке: я з батьками у весільному салоні. Стильні сукні. Тут мене починають обмірювати (причому якось дуже дивно: довжину, наприклад, рук міряють, коли вони опущені вниз, підняті догори, витягнуті вперед - і так з усім!), водять по якихось закапелках із горами тканин і всіляких інших прибамбасів, проводять зі мною якісь психологічні тести, мало не IQ перевіряють. Добряче втомившись від усього цього, я якось несміливо кажу: "Мамо, а може не будемо зараз шити сукню? Я ще ж не одружуюся... А що як я погладшаю або схудну?" - на що мама впевнено гне свою лінію: "Та нічого! В тебе вже десять років той самий розмір, у найближчі десять не зміниться. Ти подивися, які ціни! Уявляєш, скільки це коштуватиме через місяць?" Апелювати до батька не вдається, бо він впевнений, що йому чогось не сказали, тобто що одружуватися я таки збираюся. Мене ж жахає думка про те, що в моїй шафі роками висітиме біла сукня, яка за цей час пожовкне і стане непридатною до вжитку. Патова ситауція. Закінчилося все тим, що я прокинулася.

Коли знову зацвітуть конвалії?

У Скайпі на мою чарівну фотку в бонетці клювали турки. Навіть після того, як я прибрала фотку, додала собі 100 років і представилася як особа невстановленої статі, траплялися охочі познайомитися.
Тій же фотці в Одноклассніках наставили п'ятірок чоловіки з екзотичними східними іменами. Пробувала була поставити якусь іншу, але все ж повернулася до цієї: хай однокласники знають, що я не тільки розумна, а й гарна (а головне - скромна:-) )
У Фейсбуку моїми друзями іноді прагнуть стати канадійці середнього віку з французькими іменами або юні італійці/ іспанці/ португальці, у яких на лобі написано їхнє хоббі: girls.
З гарячими південними хлопцями все ясно. Але чому в ЖЖ мене френдять росіянки та росіяни, хоч у нас - жадних спільних інтересів чи друзів, - загадка.
Отаке-от)

Коли чоловік каже, що ти особлива, - це, звісно, приємно і це окрилює. Але коли це каже жінка - починаєш у це вірити)

болять очі, скроні, плечі.
паморочиться в голові.
руки і ноги важкі й майже непідйомні.
координація порушена.
слова довго доходять з мозку. деякі взагалі губляться дорогою.
хочеться спати, спати, спати.
шлях очищення - як виявилося на четвертий день - не такий і веселий.
завтра знов почну забруднюватись!

Дивіться на Першому національному (не знаю, в який день і о котрій) у програмі "Книга.ua" мої руки, які гортають збірку корейського поета, і очі, які уважно й зацікавлено пробігають рядками перекладу й оригіналу.

Давно мене так не катарсило)
Шкода, що вистави не буде завтра чи післязавтра. Доведеться, вочевидь, чекати до вересня.
Хочу побачити це в Польщі й Росії. А ще хочу зняти за цією п'єсою фільм. Це вперше мене потягло на повнометражку, раніше були ідеї тільки щодо короткого метру (метра?).
Побачите Ірванця - вклоніться/ потисніть руку/ обійміть/ поцілуйте його за цей переклад!
Побачите Ґловацького - перекажіть, що я навіть про спеку забула під час вистави)
Побачите режисера - повідомте, що то я найгучніше сміялася і перша починала плескати.
І добре, що я пішла одна, бо набридла би ближньому своєму шквалом емоцій, які слід приберегти для Ніагарського водоспаду)

А це - пісня майже про мене)

Щоб пройти через службовий вхід до Софії, зазвичай вистачає сказати: "Я в архів-музей". Але є там один вредний охоронець, який постійно вимагає пропуск і ніяк не реагує на мої добре обґрунтовані аргументи про те, що в мене й не може бути пропуску. Якось я навіть запитала, чи я йому, бува, не сподобалася, що він до мене так чіпляється.
Та вчора я - ні пари з вуст, куди йду, він - жадного слова про пропуск.
А я вже уявила собі ( картину )
Завіса
Насправді ж ( The day the literary criticism died )

Напрочуд гарно співалося (причому за сопрано й тенора теж).
Активно відвідувалося друзів.
Пилося каву з корицею, їлося полуниці й пресмаченний грецький салат.
Ходилося дивитися на особисті речі Шевченка, яких виявилося дуже мало.
Купувалося дитячі маєчки, шкарпетки і коробку для чаю у вигляді автівки.
Шалено гулялося, бігалося, сміялося, бавилося в хованки, зображалося годинники й удавалося гонщиків.
А завтра почнеться літо. І я буду чемна і працьовита. І ті, кому набридалося, забудуть, як багато мене було цієї весни.

Стільки всього хоче бути зашитим, пришитим, пошитим, дошитим (добре, що не вишитим!) мною. А мої безпорадні руки ніяк не можуть до цього всього дійти. Ібо - як речет народная мудрість - за дурною головою й ногам рукам горе(
Друзі, поділіться простими й дієвими рецептами time management'у! Будь ласка)

Вчора була зелена, як ісламський рай.
Сьогодні - елегантна, як Одрі Гепберн.
Завтра хочеться бути непомітною, аж прозорою.
Що б це його прозорого одягти?)

Кажуть (http://talo4ka.livejournal.com/241869.html), що сьогодні о 20.00 в Будинку вчителя виступатиме "Пропала грамота". Я піду) а Ви?

Просто-таки дістав чувак, який постійно горланить: "Костя Грек!!! Досить бути провінційним!" і т. п.
Зустріла Винничука. Причому двічі: спершу в бібліотеці, а потім на площі Данила Галицького. Привіталася) Він зніяковів)))
Так гарно ходити обідати "додому" (скоро писатиму без лапок, бо ганчірок, миючих і ароматичних паличок уже накупила).
Обід - яма в моєму біологічно активному часі.
Почерк у Богдана такий зворушливий! Навіть не знаю, кого з них я більше люблю - Миколу чи Богдана...
Сьогодні була кава a la Schulz і Apfelstrudel у "Синій пляшці".
Несподівані покупки: подушка з гречаним лушпинням, вишита кофтинка, скляні кульчики в стилі Camper Twins, дзвіночок і щось маленьке для когось біленького)

Нарешті після безуспішних спроб підключитися до Інтернету в МакДональдзі й Дзизі я знайшла його на площі Ринок!
Вперше житиму на квартирі. Вона мацюпунька і трохи стрьомна, але близько до центру. І на вулиці з гарною і нельвівською назвою - Джерельна)
Хочеться накупити ганчірок, миючих засобів і запашних квітів. Не думала, що в мене така відраза до запаху старих будинків...
У потязі сюди мені траплялися виключно кандидати наук: до Тернополя - економічних, з Тернополя - медичних. Це - подумала я - знак!
Дощу, всупереч прогнозам, не було і поки що немає. Багато сліпучого сонця і вітру.
Ввечері збираюся на якийсь безкоштовний концерт у Філармонію)
У Богдана ще не була.

Вчорашній день був дуже активний, насичений переміщенням у просторі й приємними зустрічами. За нього особливо хочеться дякувати)
Дякую tsynamon, О. і Ю. за торбу!
Дякую (не знаю, кому), що ЦДАЛМ розташовано на території Софії!
Дякую С. за магнолії, Далекий Схід і Видубицький монастир!
Дякую Б. за читання Забужко і Кіяновської в "Є"!
Дякую Оксані Стефанівні за відкриття Ірини Вільде і - особливо - за "Історію єресі"!
Дякую Маріанні за те, що навчила мене, як читати "Стежку вздовж ріки"!
Дякую М. за сподівано-несподівану зустріч на "Золотих"!
Дякую, що дорогою додому мені знайшлося місце, бо сумка була направду важка!
Дякую, що мене чекала смачна вечеря!
Дякую, що мені швидко заснулося і добре спалося!